Сьогодні в Україні відзначається День боротьби за права кримськотатарського народу та вшановується пам'ять жертв геноциду кримських татар. Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня). Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859 «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами. За офіційними даними (так звані числа Лаврентія Берії) було депортовано 183 144 особи; за татарськими джерелами – понад 400 тисяч, з яких упродовж першого півтора року померло близько 46% депортованих. В каральній операції брали участь 32 тисячі співробітників НКВС. Людям на збори давалося від кількох хвилин до пів години, з собою дозволялося взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Більшість майна залишилася і була конфіскована державою. Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина – до ГУЛАГу, а ще частина – для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну. Депортація була одним із засобів «детатаризації» Криму. Іншими засобами були знищення культурних та історичних пам’яток, заміна історичних назв місцевостей новими на зразок «Совєтский», «Первомайск», «Красногвардейск» тощо. До Криму заселялися вихідці з Росії та інших республік. За повоєнний період кількість населення у Криму збільшилася майже в 10 разів. Сталінська політика щодо кримських татар не була чимось новим. Як відомо, захоплення 1783 року Криму Росією призвело до занепаду культурного життя на півострові: по-варварському було спалено багато давніх рукописів, зруйновано чимало архітектурних пам’яток. Саме тоді розпочалося перше заселення Криму росіянами, чужоземними колоністами, міцніла брутальна русифікаторська політика. Після переведення Криму до складу УРСР (1954) у 1956 році було видано указ (неопублікований) про реабілітацію кримських татар, але практично без права повернення на батьківщину. Масове повернення на батьківщину кримських татар почалося лише наприкінці 80-х років. Враховуючи, що через сімдесят років після депортації внаслідок дій тоталітарного режиму колишнього СРСР кримськотатарський народ знову постав перед загрозою дискримінації на рідній землі, а також з метою підтримки боротьби громадян України – кримських татар за реалізацію своїх прав як представників корінного народу указом Президента від 16 травня 2014 року і був встановлений День боротьби за права кримськотатарського народу. За словами міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка, щорічно 18 травня в Україні вшановують пам’ять понад 200 000 кримських татар, яких радянська влада примусово вивезла з Криму в 1944 році. Внаслідок насильницької депортації вони втратили дім, батьківщину, рідних, а багато хто — і життя. У 2015 році Верховна Рада України визнала цей злочин комуністичного режиму геноцидом кримськотатарського народу, нагадав Ткаченко. З 2014 року, зазначив очільник МКІП, в результаті окупації Кримського півострова російське керівництво знову повернулося до переслідування, дискримінації та незаконного насильства проти кримськотатарського народу. "За даними Кримськотатарського ресурсного центру, на сьогодні налічується 286 політичних в’язнів і переслідуваних за так званими “кримінальними справами” за період захоплення Криму, 195 із них — представники кримськотатарського народу; 21 жертва насильницьких зникнень, 15 з яких — представники кримськотатарського народу; 60 загиблих, 28 з яких — представники кримськотатарського народу", - зазначив Ткаченко. “Єдиний спосіб це припинити і врятувати пам’ять про історію кримських татар та, що найважливіше, їх життя, яке перебуває в окупації під серйозною загрозою, — якнайшвидше відновити суверенітет України”, - заявив Ткаченко. На його переконання, завдяки захисникам і захисницям України “зовсім скоро ми знову побачимо мирний, квітучий Крим, в якому живуть вільні люди”.